Барбара Крюгер «Без назви» («І ще один»)
Творчість Барбари Крюгер —це вже давно безкомпромісний аналіз перетину мови та сили. Здобувши досвід у сфері дизайну та концептуального мистецтва, вона сформувала особливу візуальну мову, яка поєднує ефективність масової комунікації з радикальною критикою сучасної політики й ідеології консюмеризму. Протягом десятиліть її лаконічні, декларативні висловлювання — зазвичай виконані білим шрифтом Futura Bold на червоному або чорному тлі — з’являлисяу громадському просторі, в місцях, що традиційно слугували для реклами, і підривали системи, які вони імітують. У новій роботі для Укрзалізниці Крюгер розширює цю взаємодію з публічним простором до динамічного часового виміру і перетворює потяг «Інтерсіті» на рухому платформу поетичного й політичного резонансу.
У цьому унікальному проєкті Крюгер створює культову типографічну інтервенцію на вагонах українського потяга «Інтерсіті» — символі мобільності та залізниці, що від початку повномасштабного російського вторгнення стала критично важливою артерією для порятунку й захисту людських життів. Саме цей потяг перевозить цивільне населення в безпечні регіони, об’єднує розділені війною родини, везе військових на фронт і назад, а також доставляє вкрай необхідну гуманітарну допомогу. Таким чином, «Інтерсіті» — це не просто засіб пересування, а життєво важливий ланцюг сполучення, що підтримує пульс країни. Рішення Крюгер перенести поетичний текст на стіни потяга відсилає до ранніх авангардних стратегій публічного висловлювання, зокрема до практик Василя Єрмилова та його агітпоїздів 1920-х років, які, мандруючи зруйнованим війною ландшафтом, несли революційні гаслай авангардні образи. В обох випадках потяг постає як носій ідеологічного й фізичного руху — простір, у якому зміст не лише передається, а й трансформується в процесі подорожі.
Новий твір Барбари Крюгер «Без назви (Ще одне знову)»— це поема безперервного ритму та виразних протиставлень,що відлунює механічну сталість самої залізниці:
ЩЕ ОДИН ДЕНЬ ЩЕ ОДНА НІЧ ЩЕ ОДНА ТЕМІНЬ ЩЕ ОДНЕ ЗАРЕВО ЩЕ ОДИН ЦІЛУНОК ЩЕ ОДИН БІЙ ЩЕ ОДНА ВТРАТА ЩЕ ОДИН ЗДОБУТОК ЩЕ ОДНЕ БАЖАННЯ ЩЕ ОДИН ГРІХ ЩЕ ОДНА ПОСМІШКА ЩЕ ОДНА СЛЬОЗА ЩЕ ОДНА НАДІЯ ЩЕ ОДИН СТРАХ ЩЕ ОДНА ЛЮБОВ ЩЕ ОДИН РІК ЩЕ ОДНА СУПЕРЕЧКА ЩЕ ОДНЕ ЖИТТЯ
Завдяки постійному повторенню, словá Крюгер перетворюються на заклинання — їхній ритм відлунює невпинний рух Укрзалізниці. Бінарна структура твору — деньі ніч, втрата і здобуток, любов і страх — фіксує жорстоку одночасність війни, де повсякденність існує поруч із буремними подіями. Потяг «Інтерсіті», символ порятунку й повернення, підсилює подвійність вірша: рух і застиглість, відчай і витривалість, відправлення і прибуття. Коли поїзд мчить уперед, слова пульсують на його поверхні, їхнє значення змінюється, нашаровується, трансформується з кожною наступною станцією.
Акустичні властивості самого потяга — металевий перестук коліс, глибокий гул прискорення, безперервне повторення руху — зливаються з ритмічною наполегливістю тексту Крюгер. Вірш не просто описує, а відтворює дійсність війни: невпинний марш уперед, безкінечний цикл скорботи й витривалості. У поєднанні з рухом потяга, що нерозривно вплетений у хід історії, «Без назви (Ще одне знову)» трансформує індивідуальний досвід у колективне висловлювання, перетворюючи особисту скорботу на публічне свідчення.
Інтервенція Крюгер на вагонах українського потяга «Інтерсіті» — це акт солідарності та визнання страждань і непохитної стійкості тих, хто щодня сідає у ці вагони. Залізнична мережаУкраїни, що тривалий час була оповита революційною уявою, сьогодні перетворюється на простір життя та культурного опору.
У цей момент глибокої кризи «Без назви (Ще одне знову)» нагадує про те, що мистецтво — коли воно розміщене з наміром — може бути не лише формою критики, а й засобом порятунку, свідченням, джерелом сили. Поєднуючи матеріальність Укрзалізниці з поетичною точністю, Крюгер перетворює саму подорож на акт свідчення, завдяки чому потяги «Інтерсіті», що перетинають країну, несуть у собі як тягар війни, так і неперервність життя в Україні.
Марія Ісерліс, Куратор
Барбара Крюгер (нар. 1945, Ньюарк, Нью-Джерсі) живе і працює в Лос-Анджелесі та Нью-Йорку. До кінця квітня 2025 року Крюгер представляє свої роботи на персональній виставці в ARoS Art Museum в Орхусі. У червні її наступна персональна виставка відкриється в Музеї Ґуґґенгайма в Більбао. Деякі минулі персональні проєкти художниці: Serpentine Galleries, Лондон (2024), MoMA, Нью-Йорк (2022), Los Angeles County Museum of Art (2022), Neue Nationalgalerie, Берлін (2022), Art Institute of Chicago (2021), AMOREPACIFIC Museum of Art, Сеул (2019), National Gallery of Art, Вашингтон, округ Колумбія (2016), High Line Art, Нью-Йорк (2016), Modern Art Oxford (2014), Kunsthaus Bregenz (2013), Pinakothek der Moderne, Мюнхен (2011), Schirn Kunsthalle, Франкфурт (2010), Gallery of Modern Art, Ґлазґо (2005), Palazzo delle Papesse, Сієна (2002), South London Gallery (2001), Whitney Museum of American Art, Нью-Йорк (2000), Museum of Contemporary Art, Лос-Анджелес (1999), Kunsthalle Basel (1984) та Institute of Contemporary Arts – ICA, Лондон (1983). Також брала участь у таких групових виставках: Langen Foundation, Нойс (2025), Kunsthalle St. Gallen (2024), The Broad, Лос-Анджелес (2023), La Biennale di Venezia (2022), Isabella Stewart Gardner Museum, Бостон (2021), Hamburger Bahnhof, Берлін (2018), V-A-C Foundation, Palazzo delle Zattere, Венеція (2017), Hammer Museum, Лос-Анджелес (2014), Сіднейська бієнале (2014), Museum Ludwig, Кьольн (2013), Stedelijk Museum, Амстердам (2010), MoMA, Нью-Йорк (2010, 2009, 2007), Palazzo Grassi, Венеція (2006), Museum of Contemporary Art, Чикаго (2004), Tate Liverpool (2002), Центр Помпіду, Париж (1989, 1987) і Музей Соломона Ґуґґенгайма, Нью-Йорк (1987).
