«Фактура 10»—«Ґалісія» — нова вистава Річарда Максвелла
«Ґалісія», нова п’єса, написана та зрежисована Річардом Максвеллом
«Фактура 10», ключова ініціатива «RIBBON International» під кураторством Марти Кузьми, та Національного академічного драматичного театру імені Івана Франка оголошують світову прем’єру «Ґалісії» – нової п’єси написаної та зрежисованої Річардом Максвеллом
«Ґалісія», нова п’єса, написана та зрежисована Річардом Максвеллом, буде поставлена вперше у Києві, в Національному академічному драматичному театрі імені Івана Франка, з 22 по 25 серпня. Постановка створена на замовлення «Фактури 10», ключової ініціативи «Ribbon International» під кураторством Марти Кузьми, художньої керівниці та головної кураторки «Фактури 10». «Ґалісія» є продовженням п’єси Федеріко Гарсія Лорки «Дім Бернарди Альби» (1936), трагедії, дія якої розгортається в маленькому іспанському селі.
«Ґалісія» йтиме українською мовою та з українським акторським складом, відібраним як із майстер-класу Максвелла «Театр для початківців», що відбувся в березні 2025 року в Театрі Франка, так і через «вуличний кастинг» у співпраці з творчою студією Baby Prod.
До акторського складу увійшли: Ксенія Бойченко, Оксана Брюховецька, Анке Кристодореску, Дмитро Кращенко, Богдана-Валерія Корнієнко, Аліна Лянга, Євгенія Нестерова, Марія Нощенко, Яна Поцелуй, Оксана Валентинівна Саболдаш, Наташа Ходос, Хіляль Тюфекчіоглу.
У «Домі Бернарди Альби» Лорка досліджує любов, родинні зв’язки та способи, якими чоловіки контролюють життя жінок. Бернарда Альба, вічно занепокоєна зовнішньою пристойністю, керує своєю господою залізною рукою. Вона збирається видати старшу доньку Анґустіас заміж за Пепе Ель Романо, хоча той має таємний роман з Аделою, наймолодшою донькою Бернарди. Постановка Лорчиної п’єси, здійснена Максвеллом 2024 року в Нью-Йорку, закінчується трагічно – Адела, вважаючи, що Пепе застрелила її мати, накладає на себе руки.
В «Ґалісії» Максвелл продовжує розповідь як історію родинної катастрофи, досліджуючи, як сім’я дає собі раду після трагедії, що сталася на тлі громадянської війни в Іспанії. Він зосереджується на родині, яка залишається разом після самогубства Адели, розглядаючи вплив трагедії та війни на сім’ю, а також глибинні причини конфлікту.
Нова п’єса також відкриє глядачам Експериментальну сцену у просторі Театру Франка, спеціально облаштовану для «Ґалісії». Це стане першим мистецьким втручанням у цьому місці, де згодом планується створення третьої сцени театру – «Сцени під химерами».
Під час роботи над виставою Максвелл співпрацював із київською архітектурним офісом «ФОРМА»над сценографією та освітленням. Щодо цієї співпраці Максвелл зазначає: «Зустрівши Іру [Мірошникову] та Олексія [Петрова] з «ФОРМИ», я усвідомив, що вони розуміють і уособлюють новий підхід: бачити цінність у подоланні бар’єрів між окремими дисциплінами задля глибшої співпраці. Те, що “ФОРМА” вже працювала з Театром Франка над реконструкцією, зробило цю співпрацю ідеальною».
КОМЕНТАР РЕЖИСЕРА:
У п’єсі Федеріко Гарсія Лорки «Дім Бернарди Альби» (я поставив її минулого року в Нью-Йорку) Бернарда Альба — удова з п’ятьма доньками. Бернарду вічно непокоїть зовнішня пристойність, а своєю господою вона керує залізною рукою.
На початку п’єси Лорки Бернарда щойно втратила другого чоловіка й збирається видати Анґустіас, свою найстаршу доньку, заміж за Пепе Ель Романо. Тим часом у Пепе таємний роман із сестрою Анґустіас Аделою. П’єса Лорки закінчується трагічно: Адела думає, що її матір застрілила Пепе, і накладає на себе руки.
У своїй п’єсі «Ґалісія», яку ви сьогодні побачите, я хотів показати продовження цієї історії. Перед нами, можна сказати, другий період правління Бернарди Альби: Бернарда ще більше посилює свою владу й намагається врятувати репутацію родини; при цьому вона змушена враховувати те, що її доньки починають дивитися на світ більш усвідомлено.
— Р. М.
ВСТУПНЕ СЛОВО КУРАТОРКИ МАРТИ КУЗЬМИ
З творчістю Річарда Максвелла я познайомилася завдяки п’єсі «Paradiso», яку він написав, зрежисував і поставив 2018 року в Нью-Йорку. П’єса розглядала екзистенційні питання: у чому сенс життя? Чи можемо ми знайти спасіння (і де)? Що таке життя після смерті? Як, попри всі життєві негаразди, нам продовжувати жити? П’єса була аскетична, прямолінійна, химерна й американська — у традиції Вокера Еванса/Джеймса Ейджі; нічого зайвого —тільки необхідне. Окрім того, нещодавно я мала нагоду подивитися п’єсу «Будівлі І і ІІ» («Buildings I та II»), де дія відбувається на 19-му поверсі населеного корпораціями офісного центру серед фінансового району Нью-Йорка. У центрі твору — родина після смерті батька; стосунки трьох його дітей розпадаються в ході боротьби за контроль над успадкованою нерухомістю. У «Будівлях» на сцену виходить сама смерть в образі Похмурого Жнеця.
Річард — перший, кому я запропонувала взяти участь у «Фактурі 10», коли розробляла план цього проєкту. Відтак ми разом здійснили дослідницьку подорож до України. Річард зустрівся з багатьма людьми, жадібно слухав їх і знову приїхав до України в березні — з майстеркласом «Театр для початківців», який заклав основу для постановки «Ґалісії».
«Ґалісія» являє собою варіацію на тему останньої п’єси Фредеріко Гарсії Лорки «Дім Бернарди Альби», яку Річард 2024 року реалізував разом із «New York City Players».
«Ґалісія» продовжує і розвиває п’єсу, завершену Лоркою в 1936 році, за два місяці до його арешту й убивства на початку Громадянської війни в Іспанії. Загибель Лорки провіщала особисті й політичні конфлікти, що призвели до повалення демократично обраного уряду. Лорку принесли в жертву до початку війни, однак у передчутті прийдешніх лих він уже писав про «дуенде» — мінливий і багатоликий засіб агентивності митця; борця, який «руйнує форми, щоб сягнути суті форм».
Для мене велика честь і радість, що — попри війну, яка триває в Україні, — Річард Максвелл поставив цю виставу, прем’єра якої пройде сьогодні й завтра; поставив її тут, з акторським складом, який живе в складних умовах і намагається дати собі раду з викликами воєнного повсякдення. Я також дуже втішена, що виставу реалізовано у партнерстві з театром, який працює в Києві з 1920 року, і вдячна його директору, Євгену Нищуку, за готовність розширювати програму театру експериментальними постановками.
— Марта Кузьма
Художня керівниця й головна кураторка «Фактури 10».
БІОГРАФІЇ
РІЧАРД МАКСВЕЛЛ (ДРАМАТУРГ І РЕЖИСЕР) — художник і багаторічний мешканець Hell’s Kitchen у Нью-Йорку, де живе вже понад 30 років. Від заснування у 1999 році він є художнім керівником трупи New York City Players. За час своєї кар’єри Максвелл отримав численні відзнаки, серед яких стипендія Ґуґенгайма, премія Doris Duke Performing Artist Award та ґрант Фонду сучасних мистецтв. Його роботи були замовлені та представлені у понад 20 країнах, зокрема такими престижними інституціями, як ICA London, Barbican Centre (Лондон), Festival d’Automne (Франція), Kunsten Festival (Бельгія) та Vienna Festival, а також на Венеційській бієнале та Whitney Biennial.
АКТОРСЬКИЙ СКЛАД
Ксенія Бойченко (Анґустіас) — народилась у Запоріжжі. Акторка театральної платформи «Дім Актора». Також викладає театральні дисципліни дітям.
Оксана Брюховецька (Понсія) — художниця, кураторка й авторка текстів. Має ступінь MFA зі Stamps School of Art & Design Університету Мічигану. Її найновіша книжка Black Lives Matter Voices, заснована на дослідженні у США, вийшла 2025 року у видавництві «Човен».
Анке Кристодореску (Абатиса) — народилась у Румунії, наполовину німкеня, наразі свідомо обрала життя в Києві. Любить займатися йогою (половина її плейлиста — індійська музика). Модель, викладачка німецької мови та майбутня акторка.
Дмитро Кращенко (Дон Артуро / Паромник / Трончапіно) — сценарист, комедійний автор. Один із щасливчиків, що потрапили на майстер-клас Річарда Максвелла. Має кохану дружину та чудового сина.
Богдана-Валерія Корнієнко (Амелія) — 24 роки. Продюсерка й режисерка з душею акторки. Любов до театру сформувалася від батьків і років гри у дитячому шоу-театрі. Найдивовижніший хімічний зв’язок у світі — актор–сцена–глядач.
Аліна Лянга (Кріада) — 52 роки. Народилась на Буковині. Живе й працює у Києві. Любить квіти та собак. Бабуся прекрасного хлопчика Тимофія. Акторка вперше.
Євгенія Нестерова (Маґдалена) — модель із Києва з великим досвідом фотосесій для українських дизайнерів та кількох відеопроєктів. Це її дебют на сцені.
Марія Нощенко (Аїд) — кураторка та дослідниця візуальної культури. Є частиною Павільйону Культури, ФОРМА та журналу Epipolar. Досліджує коней виключно для Річарда Максвелла.
Яна Поцелуй (Адела) — режисерка та дизайнерка. Працює у театрі Франка помічницею режисера. Грає у виставах театру. Обожнює книжки й живе театром. Веде YouTube-канал про книжки й цікавинки.
ПАРТНЕРИ
«NEW YORK CITY PLAYERS»
«New York City Players» — театральна компанія, яку цікавлять люди й стосунки, а насамперед — почуття. Трупа працює в Нью-Йорку й у своїй діяльності завжди прагне давати людям — незалежно від їхніх походження і досвіду — доступ до сцени. Таким чином сцена перетворюється на відображення спільноти, у якій ми живемо. Театральна компанія переосмислює поняття «театру спільноти» — community theater — і підсилює традиційно маргіналізовані в мистецькій і театральній спільноті голоси й образи. Вона також кидає виклик усталеному розумінню форми й розваги. Місія NYCP — разом зі спільнотою критично досліджувати звичні уявлення про реалізм і простір дозволеного. Колектив строго підходить до стилю: форму визначає функція. Актори й акторки трупи мають різні рівні підготовки й спираються на різні методи, а їхні мова й рухи є то лаконічними, то поетичними. Окрім творів Річарда Максвелла, компанія ставить п’єси драматургів-початківців; цим займаються її підрозділи «American Playwrights Division» та «Incoming Theater Division», останній з яких залучає ньюйорківців-іммігрантів до серії майстеркласів, яка завершується публічною виставою.
«ФОРМА»
«ФОРМА» — очолюване Іриною Мірошниковою та Олексієм Петровим незалежне архітектурне бюро, яке базується в Києві, Україна. У фокусі уваги бюро, серед досягнень якого — національний павільйон України на Венеційській архітектурній бієнале, масштабні просторові стратегії, генеральні плани й реконструкції, — міждисциплінарність, спільнота й дослідження. «ФОРМА» є співкуратором «Павільйону культури», інституції, яка об’єднує сучасне мистецтво, музику й архітектуру. Цьогоріч «ФОРМА» запускає «Epipolar», друковане періодичне видання, присвячене різним вимірам архітектури..
НАЦІОНАЛЬНИЙ АКАДЕМІЧНИЙ ДРАМАТИЧНИЙ ТЕАТР ІМЕНІ ІВАНА ФРАНКА
Національний академічний драматичний театр імені Івана Франка, заснований у 1920 році в Києві, є наріжним каменем української культурної спадщини; це інституція, відома багатою історією і високим рівнем художньої майстерності. Тут творила низка надзвичайно талановитих українських акторів, режисерів, композиторів і художників-декораторів. Театр має у своєму репертуарі як українські п’єси, так і світову класику, і продовжує захоплювати глядачів завжди актуальними виставами. Сьогодні, під керівництвом художнього керівника й генерального директора Євгена Нищука, театр продовжує бути життєво важливим осередком мистецького вираження й видатних досягнень української культури.
